Дослідження, проведене групою палеогенетиків з Європи, встановило, що стародавні люди, зокрема неандертальці та денісовці, були носіями гена PNPLA3, асоційованого з підвищеним ризиком розвитку стеатозу (ожиріння) печінки.
Експерти з Університету Вюрцбурга (UKW) висунули гіпотезу, що ця генетична особливість могла сприяти виживанню далеких предків людей під час холодних періодів. Професор Андреас Гейєр наголосив, що здатність зберігати жир у печінці могла стати вирішальним фактором для виживання.
“Існують свідчення того, що це характерно і для багатьох сучасних північних народів”, – зазначив він.
Вивчивши історію поширення мутації в PNPLA3, автори роботи виявили, що вона зустрічається у ДНК близько третини всього населення планети, досягаючи 70-90% серед корінних жителів Мезоамерики та Сибіру.
Цей феномен, на думку вчених, міг сприяти адаптації людей до складних умов, включаючи періодичні нестачі їжі.
Аналізуючи поширення мутації PNPLA3 у геномах давніх і сучасних людей, а також вищих приматів, дослідники зробили висновок, що ця мутація є унікальною для неандертальців, денісовців та Homo sapiens. Вона не зустрічається у інших вищих приматів, включаючи шимпанзе та горил, що свідчить про її появу у спільного предка сучасних людей та їх вимерлих родичів до розділення на кроманьйонців та неандертальців.
