Дослідники з Массачусетського технологічного інституту запропонували нове пояснення того, як складне життя змогло пережити один із найсуворіших періодів в історії нашої планети — епоху глобального зледеніння, відому як «Земля-сніжка» (720–635 мільйонів років тому). Вчені припускають, що еукаріоти, клітини з ядром, що є предками всіх сучасних тварин і рослин, могли знайти прихисток у невеликих талих водоймах на поверхні гігантських льодовикових щитів, пише T4.
У той давній період практично вся поверхня Землі була вкрита товстим шаром льоду, а середня температура опускалася до мінус 50 градусів за Цельсієм. Питання про те, де і як виживали організми, давно хвилювало науковців, адже скам’янілості свідчать про існування еукаріотів до і після зледеніння, але прямих доказів їхніх «сховищ» не було.
Нова гіпотеза, опублікована в журналі Nature Communications, полягає в тому, що життя могло зберегтися в невеликих оазисах рідкої води. В екваторіальних областях, де сонячне світло було найінтенсивнішим, темні частинки пилу, що осідали на поверхні льоду, поглинали тепло і розтоплювали його, утворюючи невеликі ставки з талою водою.
B Детальне зображення водойм із талою водою поблизу узбережжя острова Братина на основі супутникових знімків. Ділянки, включені до дослідження, окреслені чорним контуром і зафарбовані синім кольором.
Джерело: Nature Communications
Щоб перевірити цю ідею, дослідники звернулися до сучасного аналога — озер талої води на шельфовому льодовику Мак-Мердо в Антарктиді. Аналіз цих водойм показав, що навіть у таких суворих умовах існує дивовижне розмаїття еукаріотичних організмів. У кожному зі ставків вчені виявили унікальні спільноти, що включали різноманітні водорості, найпростіших та мікроскопічних тварин. Важливу роль у формуванні цих спільнот відігравала солоність води: у більш солоних водоймах мешкали одні види, у прісних — інші.
На думку авторів дослідження, саме такі «крижані оазиси» могли стати притулком для ранніх еукаріотів під час тривалих льодовикових періодів. Ці ізольовані водойми дозволили їм не лише вижити, а й зберегти генетичне розмаїття, яке стало основою для подальшого «вибуху» складності життя після того, як планета відтанула.
Джерело: Nature Communications
«Ми показали, що талі ставки є цілком реальними кандидатами на роль сховищ для ранніх еукаріотів, — зазначає провідна авторка роботи. — Це історія про стійкість життя. Ми бачимо, що розмаїття можливе навіть у таких екстремальних умовах». Таким чином, ці крихітні оазиси могли зберегти іскру життя, яка згодом дозволила з’явитися всьому складному багатоманіттю живих істот, включно з нами.
Підписуйся на наш Telegram-канал