У той час як світ тварин пропонує безліч потенційних кандидатів на роль ідеального шпигуна — від голубів з їхнім “послужним списком” до папуг, здатних буквально повторювати підслухане, — нове дослідження висуває на цю роль абсолютно несподіваного суперника. Скромний джміль, як виявилося, єдиний у світі вид (окрім людини), що продемонстрував здатність до вивчення фундаментальної основи азбуки Морзе, розповідає T4.
Вчені з Лондонського університету королеви Марії поставили собі за мету з’ясувати, чи можуть джмелі розрізняти різну тривалість спалахів світла. Методологія, яку можна описати як “обман цукром”, полягала в тому, що бджіл поміщали в камеру з двома миготливими колами: одне спалахувало швидко, інше — повільно. Під одним із кіл був бажаний цукровий розчин, а під іншим — гіркий хінін. Як тільки комахи, здавалося, зрозуміли зв’язок, дослідники перейшли до фази тестування, замінивши обидві рідини на звичайну воду. Питання полягало в тому, чи будуть бджоли орієнтуватися на “правильний” сигнал, навіть коли винагорода зникла.
Результати експерименту, опубліковані в журналі Biology Letters, вразили наукову спільноту. Понад 80 відсотків бджіл змогли надійно вибрати правильну тривалість спалаху за відсутності цукру. Ця навичка — розрізнення часових інтервалів — досі ніколи не спостерігалася у безхребетних. Це відкриття є особливо дивовижним, якщо врахувати нейронні обмеження: мозок бджоли, розміром з кунжутне насіння, має менше одного мільйона нейронів, порівняно з 86 мільярдами у людини. Як зазначила співавтор дослідження Елізабетта Версаче, ці результати є свідченням “складного вирішення задачі з використанням мінімального нейронного субстрату”. Це не лише гарна новина для тих, хто мріє надсилати таємні повідомлення через пасіку, але й може слугувати натхненням для створення більш ефективних штучних нейронних мереж.
Залишається відкритим фундаментальне питання: чому бджоли, які не стикаються зі спалахами світла у своєму природному середовищі, взагалі мають цей талант? Дослідники припускають, що це може бути щасливим побічним ефектом іншої, більш корисної навички, оскільки багато складних моделей поведінки, як-от навігація чи комунікація, залежать від здатності обробляти час. Або ж, як припустив Алекс Девідсон, ця дивовижна здатність кодувати та обробляти часові показники може бути фундаментальним компонентом, невід’ємною властивістю будь-якої нервової системи, незалежно від її складності.
Читайте також: Вчені підтвердили, що люди старіють раптово – і це стається двічі
Підписуйся на наш Telegram-канал