У 1907 році американський лікар Дункан Макдугалл із Гавергілла, штат Массачусетс, здійснив спробу науково довести існування душі. Його експеримент, відомий як «21 грам», ґрунтувався на припущенні, що душа є фізичною сутністю, яка має масу і залишає тіло в момент смерті. Макдугалл вважав, що вимірявши вагу людини безпосередньо перед і після її смерті, він зможе зафіксувати цю втрату, що і буде вагою душі. Для цього він сконструював спеціальне ліжко-ваги, на яких розміщував невиліковно хворих пацієнтів, переважно тих, що помирали від туберкульозу, оскільки їхній стан забезпечував нерухомість, необхідну для точних вимірювань. Лікар наполягав, що будь-які рідини чи тверді речовини, втрачені тілом, будуть враховані, щоб уникнути похибок, пише T4.
Однак, коли дійшло до справи, експеримент не пішов за планом. Макдугалл проводив дослідження з шістьма пацієнтами. У першому випадку він зафіксував втрату ваги у 21,3 грама в момент смерті, що стало легендарним результатом. Проте, результати інших вимірювань були непослідовними: один пацієнт втратив 14 грамів, інший – 42,5 грама, а ще один втрачав вагу поступово. Деякі пацієнти помирали раніше, ніж ваги були готові до вимірювання. Сам Макдугалл визнавав, що його ваги були неідеально налаштовані, а його робота зустрічала опір. Щоб посилити свої докази, лікар вирішив провести контрольний експеримент на собаках, стверджуючи, що вони не мають душі, а отже, не повинні втрачати вагу. Він приспав п’ятнадцять собак на вагах, і, за його словами, жодна з них не втратила вагу, що, на його думку, підтверджувало його теорію про існування людської душі.
Незважаючи на публікацію результатів Макдугалла, його робота була піддана серйозній критиці та висміяна науковою спільнотою. Дослідники вказували на численні недоліки методології, зокрема на малу вибірку, неточність вимірювань та відсутність контролю над зовнішніми факторами. Будь-яка незначна зміна ваги могла бути спричинена природними процесами, що відбуваються після смерті, як-от випаровування вологи та виділення поту, особливо в умовах підвищення температури тіла. У собак, які переважно потіють через лапи, такі зміни були б менш помітними. Крім того, не можна було гарантувати повну нерухомість пацієнтів. Макдугалл, незважаючи на своє «доведення», так і не зміг переконати науковий світ у фізичній сутності душі, і його експеримент залишився скоріше цікавим історичним артефактом, ніж науковим відкриттям.
Читайте також: Вчені виявили місце, яке може вести до гробниці Клеопатри та Марка Антонія
Підписуйся на наш Telegram-канал