Космічний зонд Космос-482, який мав стати частиною великої радянської місії на Венеру, готується до драматичного повернення додому — щоправда, зовсім не туди, куди планувалося. Через понад півстоліття після невдалої спроби дістатися до другої планети від Сонця, апарат ось-ось увійде в атмосферу Землі, пише T4.
Космос-482 був запущений у 1972 році в межах серії місій Венера, що прославилися численними проривами в дослідженні планет: перша передача з атмосфери іншого світу (Венера-4), перша м’яка посадка (Венера-7) і навіть перші фото з поверхні Венери (Венера-9 і 10). Проте Космос-482 зіграв іншу роль — роль невдахи, який так і не залишив навколоземну орбіту.
Згідно з архівами NASA, апарат не зумів увійти в трансферну орбіту до Венери через помилку в роботі двигуна. Частина конструкції залишилася в еліптичній орбіті з апогеєм майже 9800 км, і відтоді — понад 50 років — повільно знижувалася.
Тепер ця орбіта наблизила зонд до критичної точки: за оцінками астронома та аналітика орбіт Марко Лангбрука, Космос-482 може увійти в атмосферу Землі вже 10 травня 2025 року о 06:01 UTC, із похибкою в кілька днів.
Найцікавіше полягає в тому, що капсула Космоса-482 — це не просто супутник. Це спусковий апарат, створений для виживання в щільній та гарячій атмосфері Венери. А отже, він може витримати і вхід в атмосферу Землі — і навіть упасти на поверхню майже неушкодженим.
Хоча маса апарата (приблизно 480 кг) не становить великої загрози для цілих регіонів, як пояснює Лангбрук, ризики не нульові. Подібно до великого метеорита, він здатен залишити помітний слід — особливо, якщо впаде поблизу населеного пункту. Проте, з огляду на значну площу океанів, імовірно, він завершить свій політ у воді.
На момент підрахунків апарат мав нахил орбіти 51,7°, тобто теоретично може впасти на будь-якому континенті: від Північної Америки до Австралії. За словами Лангбрука, поточні прогнози ще можуть змінитися залежно від “космічної погоди”, яка впливає на щільність атмосфери і швидкість спуску.
Можливо, саме найближчими днями людство знову побачить шматочок космічної історії радянської доби — тільки цього разу не на екрані монітора, а у власному небі.
