Відколи людство усвідомило себе як розумний вид, воно пройшло складний шлях від геоцентричного світогляду до розуміння своєї скромної ролі у безмежному космосі. Це усвідомлення, хоч і могло здатися розчаруванням для нашого виду, насправді стало ключем до глибшого пізнання Всесвіту. Припущення, що ми не займаємо унікального положення, а Всесвіт є однорідним та ізотропним, лягло в основу Принципу Коперника. Цей принцип виявився надзвичайно плідним, дозволивши розробити космологічні моделі, такі як метрика Фрідмана-Леметра-Робертсона-Вокера, що описує розширення Всесвіту, та передбачити існування космічного мікрохвильового фону, що згодом було підтверджено спостереженнями. Як пояснював фізик Альберт Стеббінс, Космологічний принцип є ще сильнішим твердженням: не існує жодних особливих місць у Всесвіті, а отже, закони фізики та вигляд космосу є однаковими скрізь. Це дозволяє нам, дивлячись на далекі галактики, бачити минуле Всесвіту, оскільки їхнє минуле ідентичне нашому, пише T4.
Поряд із цим існує антропний принцип, який стверджує, що ми можемо спостерігати лише такий Всесвіт, який здатен підтримувати життя. Можливо, існує безліч інших всесвітів з іншими законами, але ми, як свідомі спостерігачі, за визначенням, знаходимося саме тут. Однак, що станеться, якщо застосувати Принцип Коперника не до простору, а до часу? Ця ідея привела до виникнення суперечливого, але логічно послідовного висновку, відомого як «катастрофа Картера» або «Аргумент Судного дня». Вперше сформульований австралійським астрофізиком Брендоном Картером, цей аргумент стверджує, що ми не повинні вважати наш момент в історії людства особливим. Якщо припустити, що за весь час існування людства народиться скінченна кількість людей, то статистично найбільш імовірно, що ми народилися десь у середині цього часового відрізку, а не на самому його початку чи наприкінці.
Астрофізик Дж. Річард Готт у 1993 році формалізував цю ідею математично. Якщо припустити, що наше нинішнє положення в часі є випадковою точкою між початком і кінцем існування певного явища, то можна зробити ймовірнісне передбачення щодо його майбутньої тривалості. Якщо tминулого — це час, що вже минув від початку явища, а tмайбутнього — час, що залишився до його кінця, то з 95% рівнем довіри виконується співвідношення:1/39⋅tминулого<tмайбутнього<39⋅tминулого.
Це рівняння означає, що тривалість існування чогось у минулому дає нам уявлення про його стійкість та ймовірну тривалість у майбутньому. Щоб перевірити цю гіпотезу на практиці, Готт застосував її до подій, кінець яких вже відомий. У 1969 році він відвідав Берлінську стіну, яка на той момент проіснувала 8 років. Застосовуючи своє рівняння, він міг би передбачити, що з 95% ймовірністю вона проіснує ще від кількох місяців до 312 років. Стіна впала через 20 років, що потрапляє в цей довірчий інтервал. Застосовуючи той самий аналіз до Стоунхенджа, який на момент його візиту простояв 3900 років, рівняння передбачає, що він існуватиме ще довго, що ми і спостерігаємо. Важливо розуміти, що візит Готта не спричинив падіння стіни; просто час його візиту виявився нічим не примітним моментом в її історії.
Застосування цього ж принципу до всього людства дає тривожні результати. Оцінюючи загальну кількість людей, які народилися до сьогодні, Готт розрахував, що очікувана загальна кількість людей, які ще мають народитися, становить від 1,8 мільярда до 2,7 трильйона з 95% рівнем довіри. Враховуючи сучасні темпи народжуваності, нижня межа в 1,8 мільярда може бути досягнута лише за кілька десятиліть. Це не означає неминучу катастрофу, але ставить нас у статистично незручне становище: ми живемо в епоху демографічного вибуху, який, згідно з цією логікою, знаходиться дуже близько до кінця загальної історії людства.
Щоб виживання нашого виду продовжилося до верхньої меї, що становить близько 7,8 мільйона років, середній рівень народжуваності мав би знизитися більш ніж у 400 разів. Звісно, цей аргумент має суттєві обмеження. Він є суто імовірнісним і не враховує непередбачувані фактори, такі як технологічні прориви, що можуть подовжити наше життя, або, навпаки, глобальні катастрофи. Крім того, виникає фундаментальна проблема визначення «класу спостерігачів»: чи слід включати в розрахунок наших предків-гомінідів, чи майбутніх кіборгів? Незважаючи на ці недоліки, Аргумент Судного дня залишається потужним інтелектуальним інструментом, що змушує нас замислитися про наше місце не лише у просторі, а й у часі, та про крихкість нашого існування.
Не пропустіть: Вчені назвали домашню тварину, яка уповільнює старіння у жінок
