Неандертальці (Homo neanderthalensis) давно зникли з лиця Землі, але частина їхньої ДНК досі живе в кожному з нас. Вони ходили тими ж стежками, що й наші предки Homo sapiens, жили поруч, схрещувались, мисливствували, а потім — зникли. Та скільки насправді тривало життя цих доісторичних людей? Відповідає T4.
Очевидно, що жодних сертифікатів про народження чи загибель 40 000 років тому не існувало. Проте науковці знайшли спосіб, як розрахувати очікувану тривалість життя неандертальців — і зробили це за допомогою… геному.
У 2019 році дослідники з CSIRO — австралійського національного наукового агентства — розробили метод оцінки тривалості життя ссавців на основі так званої метиляції ДНК. Це епігенетичне явище, яке змінює активність генів без зміни їхньої послідовності. Його особливість у тому, що воно пов’язане зі старінням і накопичується з віком.
Дослідження виявило, що щільність метиляції в певних ділянках ДНК (особливо в регіонах CpG) має стабільний зв’язок із тривалістю життя виду. На цій основі команда створила так званий «епігенетичний годинник життя».
Коли цей «годинник» застосували до геному неандертальця, результат виявився доволі точним: середня очікувана тривалість життя становила 37,8 року. Для денисівців (іншої вимерлої гілки Homo) цифра була такою ж. І хоча з сучасної точки зору це небагато, для свого часу це був цілком функціональний життєвий відрізок — достатній для дорослішання, розмноження і передачі знань.
Цікаво, що згідно з тим самим генетичним методом, очікувана тривалість життя ранніх Homo sapiens також становила 38 років — лише трохи більше, ніж у їхніх вимерлих родичів. Тобто, як зазначають автори дослідження, неандертальці жили приблизно стільки ж, скільки й наші предки.
Якщо вам уже більше ніж 38 — не хвилюйтеся. Як підкреслюють автори, реальна тривалість життя людини сьогодні значно перевищує цю генетичну «норму» завдяки медицині, гігієні, харчуванню та змінам способу життя.
За останні 200 років людство здійснило стрибок у продовженні життя: хірургія, антибіотики, санітарія й освіта значною мірою переписали наші біологічні межі. Наприклад, у США очікується, що кількість людей, які доживуть до 100 років, вчетверо зросте протягом наступних 30 років.
Отже, генетичний “ліміт” тривалості життя — не вирок. Хоч наші гени зберігають пам’ять про неандертальців, ми давно навчилися жити довше — і продовжуємо розширювати ці межі з кожним новим поколінням.
Раніше ми писали про «Браму до пекла», яка палає понад півстоліття.
