Культурні наративи людства, від давніх шумерських міфів про Інанну та Думузі до шекспірівської трагедії Ромео і Джульєтти чи голлівудської драми Джека і Рози, століттями формували уявлення про кохання як про унікальну, сингулярну подію. Нас імпліцитно навчають, що справжнє, всепоглинаюче почуття — це досвід, який трапляється щонайбільше раз у житті, перетворюючи пошук партнера на фатальну місію знайти ту саму «єдину» людину. Проте сучасні емпіричні дослідження, проведені науковцями Інституту Кінсі при Університеті Індіани, ставлять під сумнів цю романтизовану концепцію, пропонуючи натомість статистично обґрунтований погляд на частоту виникнення пристрасного кохання протягом людського життя. Провідна авторка дослідження Аманда Гессельман та її команда здійснили масштабне опитування понад 10 000 самотніх дорослих американців, поставивши перед ними пряме, але рідкісне для академічної науки запитання щодо кількості випадків закоханості у їхньому житті, пише T4.
Результати цього дослідження, опубліковані в журналі Interpersona, демонструють, що для абсолютної більшості людей пристрасне кохання є рекурентним, тобто повторюваним досвідом. Середній показник кількості закоханостей склав 2,05, причому відповідь «двічі» стала модальною, тобто найпоширенішою серед респондентів: про такий досвід повідомив майже кожен третій учасник. Це вдвічі більше за кількість тих, хто закохувався тричі або не закохувався жодного разу. Сценарій «одного великого кохання на все життя», який домінує в літературі та мистецтві, посів лише друге місце за поширеністю — про нього повідомили приблизно двоє з семи опитаних, тоді як чотири і більше випадків закоханості траплялися значно рідше, приблизно у кожного дев’ятого респондента.
Цікаво знати: 5 звичок, які крадуть романтику у шлюбі
Аналіз демографічних даних виявив вражаючу стабільність результатів незалежно від сексуальної орієнтації чи віку учасників. Гетеросексуальні люди повідомляли про закоханість приблизно з тією ж частотою, що й геї, лесбійки та бісексуали, а старші респонденти демонстрували лише незначно вищі показники порівняно з молоддю, що свідчить про універсальність цього психоемоційного механізму. Єдина статистично значуща, хоча й невелика за розміром ефекту, відмінність була зафіксована між молодими гетеросексуальними чоловіками та жінками: перші повідомляли про стан закоханості частіше. Дослідники припускають, що ця гендерна диспаритетність може бути наслідком особливостей соціалізації, коли хлопчиків та дівчаток по-різному виховують у контексті ініціації стосунків та прагнення до них. Прикметно, що серед ЛГБТ-спільноти подібних гендерних відмінностей виявлено не було, що підтверджує соціокультурну, а не біологічну природу цього явища.
Отримані дані мають важливе значення не лише для соціології стосунків, але й для клінічної психології та психотерапії. Підтвердження того факту, що більшість людей переживають пристрасне кохання в середньому двічі, а його відсутність або, навпаки, численність не є патологією, може стати інструментом для зниження тривожності у пацієнтів. Лікарі можуть використовувати ці висновки для дестигматизації досвіду клієнтів, які вважають себе «відсталими» у романтичному плані або ж надмірно велелюбними, пояснюючи, що відсутність досвіду пристрасного кохання є відносно поширеним явищем і не свідчить про неповноцінність особистості.
Водночас науковці наголошують на необхідності обережної інтерпретації результатів через певні методологічні обмеження роботи. Дослідження є поперечним зрізом, що фіксує ситуацію в конкретний момент часу і базується на самозвітах, які можуть бути суб’єктивними. Окрім того, вибірка складалася виключно із самотніх людей, що могло виключити певні нюанси, характерні для тих, хто перебуває у тривалих стосунках, а також не враховувала специфіку поліаморних чи аромантичних осіб. Попри це, робота команди Інституту Кінсі є важливим першим кроком у кількісному вимірі феномену, про який люди постійно говорять, але який рідко стає об’єктом сухої статистики, перетворюючи ефемерне поняття кохання на вимірювану змінну життєвого шляху людини.
Останні новини: Вчені показали найсмертоноснішого кота у світі: він важить менше 2 кілограмів
