Під покровом африканської ночі, серед високих трав напівпосушливих ландшафтів Намібії, Ботсвани та Південної Африки, майже непомітно пересувається хижак, чия зовнішність оманливо нагадує звичайного домашнього улюбленця, проте мисливська ефективність перевершує навіть левів та леопардів. Чорноногий кіт (Felis nigripes), найдрібніший представник родини котячих на африканському континенті, є унікальним об’єктом зоологічних досліджень не лише через свої скромні габарити, що становлять від одного до двох з половиною кілограмів, але й завдяки своїй нетиповій для котячих поведінці. Цей плямистий мисливець, чия рудувато-коричнева шерсть ідеально маскує його в темряві, демонструє вражаючу енергійність, патрулюючи величезні території: самки контролюють ділянки площею до 80 квадратних кілометрів, тоді як ареал самців може сягати 90 квадратних кілометрів, що є феноменальним показником для тварини такого розміру, пише T4.
Унікальність цього виду полягає у специфічній адаптації до суворих умов напівпустель, де денна спека змушує тварин шукати прохолоду під землею. На відміну від більшості своїх родичів, чорноногі коти проводять світловий день у покинутих норах та термітниках, що є рідкісною етологічною рисою серед котячих. Нещодавні дослідження, проведені міжнародною групою науковців під керівництвом Гарольда Бріндлі та Александра Сліви, розкрили критичну залежність виживання цих хижаків від іншого виду — довгонога, або зайця-полузайця (Pedetes capensis). Ці великі гризуни, які нагадують гібрид кенгуру та кролика, створюють розгалужені мережі підземних тунелів, які постійно оновлюються та забезпечують стабільний мікроклімат, захищаючи від екстремальних перепадів температур. Цікаво, що хоча чорноногі коти є вправними хижаками дрібних гризунів та птахів, дорослі довгоноги занадто великі для них як здобич, тому між видами сформувався своєрідний коменсалізм, де коти використовують інженерні споруди гризунів як житло.
Читайте за темою: Найстаріша кішка у світі прожила 38 років завдяки особливій дієті
Застосування сучасних технологій, зокрема лазерного сканування лідаром та радіонашийників, дозволило вченим детально відстежити динаміку використання цих підземних сховищ. Виявилося, що самки чорноногих котів, особливо в період вирощування потомства, демонструють складну стратегію ротації лігв. Доки кошенята зовсім малі, матір залишається в одній норі близько шести днів, але як тільки молодняк, досягнувши шеститижневого віку, починає супроводжувати її на полюванні, родина змінює притулок майже щодня. Така частота переїздів, коли тварини використовують в середньому 12 різних нір протягом кількох місяців, є еволюційною відповіддю на тиск з боку більших хижаків, таких як шакали та каракали. Постійна зміна локації дозволяє мінімізувати накопичення запаху, який міг би привабити ворогів до беззахисних кошенят, а також скорочує шлях до безпечного місця на світанку, оскільки молодняк просто займає найближчу вільну нору довгонога.
Однак ця глибока екологічна спеціалізація робить Felis nigripes надзвичайно вразливим видом. Популяція, яка налічує лише близько 10 000 особин, страждає від високої смертності через генетично обумовлені захворювання нирок, зокрема амілоїдоз АА, а низький рівень репродуктивної функції ускладнює відновлення чисельності. Окрім природних загроз, існування чорноногого кота тісно пов’язане з антропогенним фактором, оскільки значна частина його ареалу припадає на приватні фермерські угіддя. Боротьба фермерів із хижаками задля захисту худоби, а також полювання на довгоногів чи надмірний випас худоби можуть призвести до катастрофічних наслідків для екосистеми, зменшуючи кількість доступних укриттів. Як зазначають дослідники, збереження цього “мініатюрного леопарда” вимагає не лише охорони самої тварини, але й захисту інженерів екосистеми — гризунів, чиї нори стають єдиним порятунком для найсмертоноснішої, але такої вразливої кішки.
Не пропустіть: Вчені показали хижака, який атакує швидше, ніж люди встигають зреагувати
