Немає сумнівів, що доісторичним гомінінам жилося значно важче, ніж нам сьогодні. Постійні небезпеки полювання на велику дичину та повна відсутність сучасної медицини критично знижували їхні шанси на виживання. Саме тому антропологам вкрай рідко вдається знайти рештки літніх неандертальців чи денисівців, тоді як для сучасних Homo sapiens досягнення 80, 90 чи навіть 100 років вже давно не вважається чимось екстраординарним. Однак довгий час у науці залишалося відкритим фундаментальне питання: чи є наше довголіття результатом комфортних умов, чи це закріплена на рівні ДНК перевага, яка виникла вже після того, як наші шляхи з вимерлими родичами розійшлися, пише T4.
Годинник, що тікає в клітинах
Щоб знайти відповідь, автори нового дослідження, препринт якого наразі проходить рецензування на платформі Research Square, звернулися до передових генетичних технологій. Вони використали так звані епігенетичні годинники — інструменти, відомі також як годинники метилювання ДНК, що дозволяють дослідникам вимірювати біологічний вік клітин та прогнозувати, скільки ресурсу їм залишилося. Масштаб роботи вражає: використовуючи 16 різних моделей таких годинників, науковці проаналізували 15 283 зразки даних про метилювання від людей різного етнічного походження віком від немовлят до 114-річних довгожителів.
Отримані дані дозволили вирахувати теоретичну верхню межу життя нашого виду. Ґрунтуючись на результатах моделювання, автори дійшли висновку, що абсолютна верхня межа тривалості життя сучасної людини знаходиться десь між 128 і 202 роками. Цікаво, що слабкою ланкою виявилися легені: розділивши вибірку за типами тканин, вчені підрахували, що тканини дихальних шляхів мають найнижчий ресурс і навряд чи здатні функціонувати довше, ніж від 128,3 до 155,1 років.
Цікаво знати: Вчені знайшли спосіб обманути генетику: ось які продукти продовжують життя
Коротке життя древніх кузенів
Коли ж дослідники застосували ті самі методи до розшифрованих геномів наших вимерлих родичів, результати виявилися кардинально іншими. Для неандертальців максимальна генетично закладена тривалість життя склала від 38,2 до 64,5 років, а для денисівців — від 40 до 69,8 років. Це свідчить про глибоку біологічну прірву: навіть якби неандерталець жив у сучасному санаторії з ідеальним харчуванням та медициною, його організм просто не був запрограмований на столітній ювілей.
Втім, науковці визнають, що в реальних умовах плейстоцену досягнення навіть цього скромного максимуму було малоймовірним. Кожен день приносив нові виклики для виживання цих гомінінів: самці часто отримували фатальні травми під час полювання, а інфекції ставали головною перешкодою для виживання. Окрім того, вважається, що у жінок-неандертальців спостерігався високий рівень ускладнень вагітності, що призводило до підвищеної материнської смертності та скорочувало середню тривалість життя популяції.
Еволюційний подарунок для Homo Sapiens
Результати цього дослідження, хоч і є попередніми, переконливо свідчать про те, що здатність до тривалого життя — це унікальна еволюційна риса Homo sapiens, яка розвинулася у сучасних людей вже після нашого відокремлення від гілок неандертальців та денисівців.
Водночас автори роботи роблять важливе застереження щодо нашого потенціалу. Вони стверджують, що досягнення теоретичного максимуму у 200 років залежатиме від ідеальних умов навколишнього середовища, і попереджають, що «існуюче середовище може бути недостатнім для підтримки досягнення цих вікових меж». Тож, хоча природа дала нам унікальний шанс на довге життя, реалізація цього потенціалу все ще залежить від того, як ми дбаємо про світ навколо нас.
Читайте також: Науковці виявили, що космічні польоти деформують найважливіший орган людини
