У 1963 році в турецькій провінції Невшехір сталася подія, що назавжди змінила уявлення про стародавні цивілізації. Звичайний чоловік, вирішивши зробити ремонт у своєму підвалі, випадково пробив стіну і натрапив на таємничий тунель. Цей тунель виявився лише початком — входом до велетенського підземного міста Дерінкую, здатного вмістити до 20 000 людей разом із худобою та припасами, пише T4.
Те, що починалося як проста робота з кувалдою, перетворилося на одне з найвизначніших археологічних відкриттів ХХ століття. За першим тунелем відкривалися нові, утворюючи складний лабіринт, що вів углиб землі. Подальші дослідження показали, що місто сягає 18 поверхів униз, на глибину близько 85 метрів, і має все необхідне для автономного життя: житлові приміщення, школи, каплиці, стайні та навіть винні й олійні преси.
За оцінками археологів з Міністерства культури Туреччини, будівництво Дерінкую могло розпочатися ще у VIII–VII століттях до нашої ери. Першими будівельниками, ймовірно, були фригійці, індоєвропейський народ, що мешкав на території Анатолії. Вони скористалися унікальними властивостями місцевої породи — м’якого вулканічного туфу, що легко піддається обробці. Початково ці печери, ймовірно, використовувалися для зберігання продуктів, адже під землею підтримувалася стабільна прохолодна температура.
Однак свого розквіту місто досягло у візантійський період, приблизно з 395 по 1453 рік нашої ери. Саме тоді Дерінкую перетворилося на справжню фортецю, що розкинулася на площі 445 квадратних кілометрів. Складна мережа тунелів мала приховані входи, вентиляційні шахти, що забезпечували притік свіжого повітря навіть на найнижчі рівні, а також колодязі та водні канали.
Основною причиною розбудови такого масштабного підземного комплексу була потреба в захисті. Дерінкую слугувало надійним притулком для місцевих жителів під час численних воєн та набігів. Система оборони міста була продумана до дрібниць. Входи до тунелів можна було миттєво заблокувати зсередини масивними круглими кам’яними дверима, вагою до пів тонни, які було практично неможливо зрушити ззовні. Коридори були навмисно зроблені вузькими, щоб змусити будь-якого загарбника просуватися поодинці, що робило їх легкою мішенню для оборонців. Крім того, мешканці нижніх рівнів могли перекривати водопостачання на верхні поверхи, щоб унеможливити отруєння води ворогом.
Протягом століть у Дерінкую знаходили прихисток різні народи. Ранні християни ховалися тут від переслідувань римлян, а пізніше, під час арабо-візантійських воєн у 780–1180 роках, місто слугувало укриттям для мусульман.
Дерінкую, хоч і вражає своїми масштабами, не є найбільшим підземним містом у регіоні Каппадокія. Воно є частиною цілої мережі подібних поселень. Цікаво, що печери використовувалися як сховища від небезпеки ще відносно недавно. Як зазначав лінгвіст з Кембриджу Річард Макгілліврей Докінз, який відвідував цей регіон на початку ХХ століття, під час різанини в Адані у 1909 році значна частина населення сусіднього міста Аксо ховалася в підземних притулках, не наважуючись ночувати на поверхні.
Сьогодні Дерінкую є популярним туристичним об’єктом, відкритим для відвідувачів. Воно є мовчазним свідком багатовікової історії, людської винахідливості та незламного прагнення до виживання. Випадкове відкриття, зроблене звичайним чоловіком у власному підвалі, подарувало світові унікальну пам’ятку, що дозволяє нам зазирнути вглиб минулого і зрозуміти, на що здатні люди заради захисту свого життя та культури.
Читайте також: Вчені відтворили обличчя єгипетської жриці (ФОТО).
