Фахівці Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА показали, що найвища активність раннього Сонця могла стати поштовхом до розвитку життя на Землі. Про це повідомляється у статті, опублікованій у журналі Life.
У серії хімічних експериментів вчені з’ясували, що високоенергетичні частинки, що виникають через сонячні спалахи, стикаючись з газами в атмосфері Землі, могли утворювати амінокислоти та карбонові кислоти, які є основними будівельними блоками білків і компонентами метаболізму.
Хоча відомий експеримент Стенлі Міллера, проведений у 1953 році, показав, що в суміші метану, аміаку, водяної пари та молекулярного водню за наявності електричних розрядів можуть утворюватися 20 основних амінокислот, сучасні моделі ранньої атмосфери припускають, що в ній містилося набагато менше аміаку та метану. Натомість повітряна оболонка планети була збагачена вуглекислим газом і молекулярним азотом, які хоч і можуть давати амінокислоти в присутності гроз, але в невеликих кількостях.
Новий експеримент продемонстрував, що існувало інше джерело енергії, якого було достатньо для того, щоб розкласти двоокис вуглецю та молекулярний азот з утворенням більшої кількості амінокислот. Хоча протягом перших 100 мільйонів років Сонце було тьмянішим, кожні 3-10 відбувалися сонячні суперспалахи, що бомбардували атмосферу Землі високоенергетичними частинками і запускаючі хімічні реакції.
Вчені відтворили стародавню атмосферу Землі, виходячи з сучасних моделей, і бомбардували її протонами, що імітують сонячні частки, а також повторили досвід із газовою сумішшю Міллера та іскровими розрядами. У першому випадку частка метану була на рівні 0,5 відсотка, однак було отримано помітну кількість амінокислот та карбонових кислот. У другому випадку амінокислоти синтезувалися тільки при концентрації метану близько 15 відсотків, проте навіть при цьому швидкість одержання органічних речовин була в мільйон разів меншою.
