Плем’я Баджао з Індонезії відоме своєю надзвичайною здатністю пірнати глибоко в океан і перебувати там тривалий час. Нещодавно вчені виявили біологічну причину цієї дивовижної навички — унікальну генетичну мутацію, відому як “ген морських кочівників“, що дозволяє їм залишатися під водою значно довше за звичайних людей, пише T4.
Ця адаптація дозволила народу Баджао вести один із найбільш амфібійних способів життя на Землі, проводячи значну частину свого часу в глибинах океану.
Понад тисячу років Баджао живуть біля узбережжя Індонезії, переважно в плавучих будинках, що рухаються разом із припливами. Такий спосіб життя, нерозривно пов’язаний з морем, вимагає виняткових навичок фрідайвінгу, які вони відточували протягом багатьох поколінь. Відомо, що вони здатні пірнати на глибину до 70 метрів, використовуючи лише вантажі для занурення та дерев’яні окуляри для полювання на рибу.
За словами докторки Мелісси Ілардо з Кембриджського університету, ці нирці проводять під водою приблизно 60% свого робочого дня, що робить їхні навички не просто вражаючими, а й життєво необхідними для виживання.
Вчені давно були зачаровані здатністю Баджао пірнати на екстремальні глибини. Хоча тренування відіграють значну роль, виявилося, що існує і потужний генетичний фактор. У представників племені Баджао надзвичайно велика селезінка — орган, що є ключовим у реакції організму людини на занурення. Під водою селезінка скорочується і вивільняє в кров збагачені киснем еритроцити, що значно збільшує кількість доступного кисню в організмі. Це допомагає нирцям залишатися під водою набагато довше.
Докторка Ілардо пояснила: “Існує не так багато інформації про фізіологію та генетику селезінки людини, але ми знаємо, що у тюленів, які глибоко пірнають, наприклад, у тюленя Ведделла, селезінка непропорційно велика”. Дослідники вважають, що у народу Баджао збільшення рівня гормонів щитоподібної залози відповідає за збільшення розміру селезінки, що є генетичною адаптацією, яка дає їм перевагу під час пірнання.
Збільшена селезінка у Баджао виконує критичну функцію під час занурення. Викидаючи в кровообіг більше збагачених киснем еритроцитів, вона посилює їхню здатність поглинати та зберігати кисень протягом тривалого часу. Це дозволяє членам племені пірнати, не піднімаючись на поверхню за повітрям так часто, як це було б потрібно іншим. Ця адаптація не є лише теоретичною — дослідження на мишах показали, що гормони щитоподібної залози та розмір селезінки взаємопов’язані.
У мишей, яким бракувало гормону щитоподібної залози T4, розмір селезінки був значно зменшений, але його можна було відновити за допомогою ін’єкції T4, що підкреслює зв’язок між гормонами та функцією органів.
Читайте також: Найбільша печера світу весь час приховувала двох нових морських монстрів (ФОТО).
