Gigantopithecus blacki займає місце найбільшого виду людиноподібних мавп, які колись мешкали на планеті. Цей величезний примат міг досягати висоти понад 3 метри та важити до 300 кілограмів, перевершуючи за розмірами нинішніх горил, орангутангів, шимпанзе та бонобо.
Що таке гігантопітек?
G. blacki інколи називають “справжнім Кінг-Конгом” через його величезні розміри. Хоча він має більше спільного з орангутангами, належачи до сімейства Ponginae. Персонаж короля Луї у ремейку “Книги джунглів” 2016 року був натхненний саме цим видом.
“Він фактично зображений як великий орангутанг. Ми не впевнені, наскільки G. blacki мав схожість з орангутангом, але він точно належав до правильної родини. Що стосується помаранчевого хутра — це залишається загадкою”, — коментує доцент Кіра Веставей з Університету Маккуорі, яка вивчала цей вид, у січні 2024 року.
Однією з причин, чому ми знаємо про цього примата так мало, є те, що єдиними фізичними доказами його існування є кілька тисяч скам’янілих зубів та чотири щелепні кістки. Висновки про його розміри зроблені на основі порівняння цих залишків з останками інших людиноподібних мавп, які все ще живуть.
Перші свідчення про існування гігантопітека з’явилися у 1935 році, коли антрополог Ральф фон Кенігсвальд виявив несподівану знахідку в традиційній китайській аптеці в Гонконгу. Знайдені зуби, спочатку прийняті за “зуби дракона”, належали цьому невідомому виду вимерлих мавп, який фон Кенігсвальд назвав Gigantopithecus.
Коли ж вимер гігантопітек?
Відомо, що гігантопітек жив у східній Азії, зокрема у південному Китаї, близько 2 мільйонів років тому та вимер приблизно між 300 000 і 100 000 роками тому, на початку і в середині плейстоцену. Дослідження, опубліковане в січні 2024 року, вказує на те, що зміни клімату в регіоні могли відіграти значну роль у його вимиранні. Орієнтовно 600 000 років тому клімат Східної Азії став більш мінливим, що вплинуло на види рослин у лісах.
Ці зміни клімату привели до більш сезонного погоди, внаслідок чого періоди засух ставали довшими, що ускладнювало пошук їжі. Орангутанги змогли адаптуватися до нових умов, знаходячи альтернативні джерела харчування, як-то пагони, листя, квіти, горіхи, насіння і комахи. Проте для гігантопітека, з його великими розмірами та обмеженою мобільністю, це стало неможливим. Відсутність здатності швидко адаптуватися до змінних умов, ймовірно, призвела до вимирання цього виду.
Справжній Бігфут?
Існує гіпотеза, що Гігантопітек міг надихнути розповіді про мавпоподібних істот, які з’являються в народних переказах, таких як Бігфут, Єті та Сасквоч. Деякі вчені та ентузіасти вважають, що Гігантопітек міг перетнути Берингів перешийок і потрапити в Північну Америку разом з доісторичними людьми, ставши відомим як Сасквоч. Втім, наразі не існує достатніх наукових доказів, які б підтверджували існування Сасквоча або те, що Гігантопітек пережив власне вимирання.
Історія Гігантопітека blacki дає уявлення про різноманітність і складність давнього світу приматів. Хоча наші знання про цього доісторичного гіганта обмежені, його величезні розміри і потенційна здатність вплинути на людські міфи роблять його одним із найбільш інтригуючих представників вимерлої фауни.
Раніше вчені показали найбільший золотий самородок, знайдений на Землі. Читайте також: На поверхні Марса виявили гігантську діру: куди вона веде.
Підписуйся на наш Telegram-канал