Мегалодон, цей гігантський хижак неогену, що домінував у світовому океані протягом 20 мільйонів років, перш ніж зникнути, полював на все, що траплялося йому на шляху. Він не виявляв розбірливості: якщо здобич була достатньо великою, щоб стати перекусом, мегалодон (Odotus megalodon) нею ласував. До такого висновку вчені дійшли після ретельного вивчення зубів сучасних акул та порівняння їх зі скам’янілими зубами мегалодона – майже єдиним, що залишилося від цієї вимерлої риби. Це відкриття суперечить попередній теорії про те, що основною здобиччю мегалодона були кити. Звичайно, він міг їсти китів і їв їх, але його раціон загалом був набагато більш опортуністичним, пише T4.
“Наше дослідження радше схиляється до того, щоб зобразити мегалодона як екологічно універсального хижака”, – каже геолог Джеремі Маккормак з Університету Гете у Франкфурті.
Він пояснює, що мегалодон був “безумовно, достатньо гнучким, щоб харчуватися морськими ссавцями та великою рибою, як з вершини харчової піраміди, так і з нижчих рівнів — залежно від наявності”. Мегалодон, вимерлий вид акули, жив приблизно від 23 до 3,6 мільйона років тому, займаючи провідне місце на вершині харчового ланцюга. Як і у всіх акул, його скелет складався переважно з хрящів, тому після нього залишилося лише багато зубів та кілька хребців. Проте, з цих останків ми знаємо, що мегалодон був величезним, його розміри, за оцінками, коливалися від 13 до 20 метрів у довжину, хоча деякі виняткові особини могли досягати понад 40 метрів.
Один зі способів визначити раціон давно вимерлої істоти – це вивчити ізотопи в її зубах. Ізотопи елемента – це атоми з різною кількістю нейтронів у ядрі, і їхнє співвідношення змінюється залежно від багатьох факторів, включаючи раціон. Коли ми їмо, деякі метали в нашій їжі замінюють частину кальцію в зубах і кістках, залишаючи ледь помітний, але вимірний слід. Маккормак та його колеги спеціально досліджували співвідношення двох ізотопів цинку – легшого цинку-64 та важчого цинку-66.
Риби, що знаходяться внизу харчового ланцюга, накопичують менше цинку-66 порівняно з цинком-64. Хижаки, що їх споживають, матимуть ще менше цинку-66, і таким чином, на вершині харчового ланцюга спостерігається найнижче співвідношення цинку-66 до цинку-64. Саме це дослідники спостерігали в зубах мегалодона та його вимерлого родича Odotus chubutensis. Оскільки точно невідомо, що знаходилося внизу харчового ланцюга 18 мільйонів років тому (з того часу, коли походять вивчені зуби мегалодонів), вчені порівняли їх із зубами сучасних акул. Маккормак пояснив, що “морський лящ, який харчувався мідіями, равликами та ракоподібними, утворював найнижчий рівень харчового ланцюга, який ми вивчали”. Далі йшли менші види акул, потім більші, а на вершині – гігантські акули, до яких належав мегалодон.
Статус мегалодона як суперхижака на самій вершині харчового ланцюга був встановлений раніше. Нове дослідження показує, що ізотопна різниця між мегалодоном та тваринами на найнижчому рівні, який вивчали дослідники, не була різкою, що свідчить про те, що акула не була вибагливою в їжі. Також були виявлені цікаві відмінності в раціоні мегалодонів залежно від місця проживання: зуби особин, знайдені в Пассау (Німеччина), свідчили про частіше споживання здобичі з нижчих рівнів харчового ланцюга.
Такий опортуністичний підхід до полювання не дуже відрізняється від поведінки сучасних білих акул. Попередня робота під керівництвом Маккормака показала, що зростання популяції білих акул, ймовірно, було однією з рушійних сил, які призвели мегалодона до вимирання. Через конкуренцію в його екологічній ніші мегалодон став більш вразливим.
“Це дає нам важливе розуміння того, як морські спільноти змінювалися протягом геологічного часу, але що ще важливіше, той факт, що навіть “суперм’ясоїдні” не застраховані від вимирання”, – зазначає палеобіолог Кеншу Шімада з Університету ДеПола (США).
Дослідження було опубліковано в журналі Earth and Planetary Science Letters.
Раніше ми повідомляли, що на Сонці помітили “вогняного птаха” розміром з 10 Земель.
