Понад 440 мільйонів років тому на планеті Земля відбулася одна з наймасштабніших криз у біологічній історії — масове вимирання в пізньому ордовику. І хоча воно майже не згадується в підручниках чи фільмах, саме тоді зникла більшість форм життя, які населяли океани. Що ж сталося у той далекий період, і чому ця подія вважається унікальною серед “великої п’ятірки” масових вимирань? Відповідає T4.
Ордовик — геологічний період, що тривав близько 45 мільйонів років, між 485 і 443 мільйонами років тому. На суші тоді панувала майже повна відсутність рослинності: жодних дерев, трав чи квітів. Земля, якщо й мала щось зелене, то хіба що у вигляді тонких плівок водоростей. Через це не існувало наземних тварин, адже їм просто не було чим харчуватися.
Однак у морях вирувало життя. Саме в ордовику відбувся так званий Великий ордовицький біорізноманітнісний вибух (GOBE) — період надзвичайного зростання різноманіття форм життя в океані. Тоді виникли багато груп морських організмів, які збереглися до наших днів: морські зірки, корали, брахіоподи, їжаки, морські лілії.
Фото: Esteban De Armas/Shutterstock.com
Біосфера експериментувала з формами й функціями: нові організми освоювали різні екологічні ніші — від донних фільтраторів до тварин, що дрейфували у верхніх шарах води. Це був справжній бум еволюції.
Як не дивно, кінець ордовику прийшов не у вигляді удару з космосу чи вулканічного апокаліпсису. Натомість планета пережила два послідовні кліматичні шоки: спочатку значне похолодання, а потім — різке потепління.
Перший етап: замерзання
На думку деяких дослідників, похолодання могло бути спричинене появою примітивних рослин на суші. Вони почали активно витягувати CO₂ з атмосфери, що могло запустити процеси гляціації. Інша гіпотеза пов’язує зміну клімату з геологічними процесами: суперконтинент Гондвана тоді перемістився в напрямку Південного полюса. Це викликало зростання кількості снігу та льоду, що відбивало сонячне світло й посилювало охолодження планети через ефект альбедо.
Результат — масове зниження температур і зниження рівня океану, що завдало удару морським екосистемам, особливо тим, що були чутливі до глибини води й температурних змін.
Зображення: Aunt Spray/Shutterstock.com
Другий етап: несподіване потепління
Як тільки життя почало оговтуватися від крижаного стресу, ситуація знову змінилася — цього разу у бік потепління. Але нова проблема полягала не лише в температурі: у той самий час океани почали втрачати кисень.
Чому так сталося? Причини досі обговорюються. Це могли бути масові цвітіння водоростей, які споживали кисень, або збільшення вулканізму, що збагачував води речовинами, які активно поглинали O₂. Як би там не було, життя в морях опинилося у критичному становищі.
У результаті цих подій зникло близько 85% усіх видів, що населяли тоді океани. Умовно кажучи, це була друга за масштабом катастрофа в історії Землі після пермської кризи. Але на відміну від пізніших вимирань, ця подія мала унікальну рису: вона не призвела до радикальної перебудови екосистем.
Попри втрату багатьох видів і родів, ключові екологічні групи збереглися. Ніхто з основних гравців екосистем не зник повністю. Це дало змогу морському життю відносно швидко відновитися та повернутися до схожого стану, який існував до кризи.
Чому ми майже нічого не чули про цю подію?
Можливо, причина в тому, що ця подія відбулася настільки давно, що людська уява просто не здатна її візуалізувати. Ми знаємо про динозаврів, бо вони ходили по землі. Але хто пам’ятає про безіменних дрібних морських істот, що жили задовго до появи перших земноводних?
Як зазначає палеонтолог Річард Твітчетт, пізньокрейдове вимирання добре відоме через “ефект динозавра”. Воно справило сильне враження саме через зникнення великих, впізнаваних істот. А от вимирання в ордовику — попри його маштабність — пройшло повз увагу людства, бо не залишило після себе “героїв історії”, з якими можна себе ототожнити.
Масове вимирання в пізньому ордовику — це одна з найбільш загадкових подій в історії життя на Землі. Вона продемонструвала, наскільки тісно пов’язані еволюція, клімат і геологія. І хоча воно не знищило основних будівельних блоків життя, воно стало серйозним випробуванням для живих організмів — і водночас прикладом здатності природи до відновлення навіть після найтяжчих потрясінь.
Читайте також про тварину, яка живе понад 200 років.
