Китайські геологи виявили в даних багаторічних сейсмічних спостережень за надрами Землі, що швидкість та напрямок обертання її твердого внутрішнього ядра можуть циклічним чином змінюватися з інтервалом у 60-70 років. Останні зрушення такого роду відбувалися наприкінці 2000-х років, пишуть дослідники у статті, опублікованій у журналі Nature Geoscience.
“Виявлені нами різкі зрушення у швидкості та напрямку обертання внутрішнього ядра Землі на початку 1970-х рр. і наприкінці 2000-х рр. свідчать про існування сімдесятирічного циклу коливань, який керує рухом даного прошарку планети. Його наявність пояснює періодичні коливання в тривалості доби та силі магнітного поля Землі, а також деякі варіації клімату”, – пишуть дослідники.
Надра Землі складаються з кількох шарів – твердої земної кори, напіврідкої мантії та розплавленого зовнішнього та твердого внутрішнього металевого ядра. Останні два десятки років тверда частина ядра викликає в геологів особливо великий інтерес. Він пов’язаний з тим, що на початку 1990-х років вчені-теоретики виявили свідчення того, що внутрішнє ядро обертається навколо своєї осі швидше, ніж решта прошарків Землі.
Більше того, минулого року дослідники зі США з’ясували, що швидкість обертання внутрішнього ядра Землі періодично зростає та падає. Це пояснює коливання у довжині доби, які фіксують уже кілька століть. Це відкриття викликало суперечки про зміну швидкості обертання ядра та напрямки його руху.
Цикли обертання ядра Землі
Група китайських геологів під керівництвом професора Пекінського університету Суна Сяодуна з’ясувала, що і швидкість, і напрямок обертання внутрішнього ядра Землі можуть змінюватися з періодом приблизно 60-70 років. Вчені зробили це відкриття в ході аналізу даних, які збиралися сейсмічними станціями на Алясці, Казахстані та Індонезії, а також на Курильських і Південних Сандвічевих островах з початку 1960-х років.
Як пояснюють дослідники, частина вивчених ними підземних коливань, які були породжені потужними землетрусами та підземними атомними вибухами доби Холодної війни, були достатньо потужними для того, щоб досягти ядра, відбитися від нього та повернутися до поверхні планети. Вчені відібрали ті сейсмічні хвилі, які були зафіксовані всіма інструментами у такому вигляді, і використовували їх для вивчення властивостей внутрішнього ядра Землі.
Наступне порівняння цих хвиль вказало на те, що і напрямок руху, і швидкість обертання внутрішнього ядра Землі змінюється циклічно, причому кілька разів за минулі сімдесят років його обертання практично повністю зупинялося в порівнянні з навколишніми породами рідкого зовнішнього ядра. Останній схожий епізод, за словами професора Суна Сяодуна та його колег, імовірно стався наприкінці 2000-х років, а передостанній – наприкінці 1960-х років.
Ці циклічні зміни, за словами вчених, майже ідеально накладаються на зафіксовані за останні десятиліття зрушення в силі магнітного поля Землі та тривалості доби, а також деякі кліматичні коливання. Як сподіваються геологи, подальше вивчення природи відкритих ними зрушень у характері обертання внутрішнього ядра Землі допоможе зрозуміти, які процеси у надрах планети породжують ці цикли коливань.
