Еволюційний шлях домашньої кішки (Felis catus), що триває понад 10 000 років, перетворив цих колишніх поодиноких мисливців на витончених майстрів соціальної навігації, здатних до глибокої когнітивної обробки людських реакцій. Сучасна етологія дедалі частіше відмовляється від стереотипу про котів як про емоційно відсторонених тварин, підтверджуючи їхню здатність не просто формувати прихильність, а й активно модулювати свою поведінку для досягнення конкретних соціальних цілей. Останнє дослідження турецьких вчених з Університету Бількент, опубліковане в журналі Ethology, розкриває раніше невідомий аспект цієї взаємодії, пов’язаний із гендерною диференціацією людських опікунів. Використовуючи методику відеоспостереження за сорока власниками, дослідники зафіксували перші критичні секунди вітання після повернення людини додому, що дозволило виявити стратегічну вокалізацію тварин. Виявилося, що коти демонструють значно вищу інтенсивність і гучність нявкання при зустрічі з чоловіками порівняно з жінками, що вказує на складну систему адаптивної комунікації, пише T4.
Головний дослідник Каан Керман пояснює цей феномен через здатність котів класифікувати людей за їхніми поведінковими характеристиками та відповідним чином налаштовувати свої відповіді. Важливо розуміти, що вокалізація домашніх котів не є жорстко закладеним інстинктом, а виступає як гнучкий інструмент маніпуляції увагою. Гіпотеза вчених базується на тому, що жінки зазвичай є більш вербально активними та емпатичними у взаємодії з вихованцями, часто опускаючись на рівень тварини та розпізнаючи її потреби за мінімальними невербальними знаками. Чоловіки ж, згідно зі спостереженнями, можуть виявляти меншу спонтанну увагу до котячих сигналів, що змушує тварин використовувати більш інтенсивні аудіостимули. Таким чином, гучне нявкання при зустрічі з чоловіком стає свого роду «акустичним важелем», який гарантує коту отримання необхідного соціального контакту або ресурсів, які інакше могли б бути проігноровані.
Цікаво, що вокальні реакції котів не корелювали з іншими демографічними факторами чи специфічними емоційними станами, що підтверджує теорію про когнітивну, а не суто інстинктивну природу такої поведінки. Коти виступають не як біологічні автомати, а як соціальні стратеги, що калібрують свої зусилля залежно від «порогу чутливості» конкретної особини. Експерти, зокрема Денніс Тернер з Інституту прикладної етології у Швейцарії, погоджуються, що ця вокальна диференціація не свідчить про симпатію до тієї чи іншої статі, а є проявом надзвичайної соціальної пластичності. Культурний контекст, зокрема особливості спілкування чоловіків із тваринами в Туреччині, також міг вплинути на результати, проте загальний висновок залишається незмінним: коти навчилися використовувати людські слабкості та особливості сприйняття для оптимізації свого існування поруч із нами.
Подальші дослідження у різних культурних середовищах допоможуть остаточно з’ясувати, наскільки універсальною є ця модель маніпуляції та як саме «бібліотека досвіду» кожної окремої тварини формує її унікальний підхід до управління своїми людськими «слугами».
Читайте також: Що станеться, якщо випустити лабораторних мишей на волю
