Археологи з Тель-Авіва з’ясували, що давня людина здійснила еволюційний стрибок через необхідність полювати на більш дрібну, спритну і непомітну дичину.
На думку одного з дослідників, антрополога Мікі Бен-Дора, полювання на велику здобич, наприклад, на мамонтів або оленів, дозволяло обходитися найпростішими знаряддями полювання.
Коли виник дефіцит великої дичини, давня людина змушена була звернути увагу на дрібніших тварин. Полювання на спритну, більш обережну, здатну краще маскуватися здобич було пов’язане з новими труднощами. Подолання цих труднощів, зокрема удосконалення метальних технік, сприяло розвитку мозку.
Аналіз показує, що після майже повного винищення великих тварин людина стала добувати тварин, вага яких не перевищувала 50 кг. Тобто середня вага здобичі знизилася у шістдесят разів. Це сталося приблизно 20 тисяч років тому.
Стрибок у розвитку дозволив згодом винайти рибальську снасть, придумати капкани та луки, приручити вовка, одомашнити інших тварин і, зрештою, перейти від мисливського господарства до осілого способу життя на основі сільського господарства.
