Вже довгі віки існують різні міфи, пов’язані з русалками. Ще в Стародавній Сирії люди поклонялися Атаргатіс – богині, яка також є напівлюдиною-напіврибою. Але наскільки загалом реалістична ця ідея? Чи могли б існувати насправді русалки?
За словами морського біолога Хелен Скейлз, вченим відомо, як можна пересуватися, подібно до русалки. І поєднання двох ніг в один великий хвіст дозволяє розвинути хорошу швидкість.
Але проблема може полягати у людському тулубі. Воно не пристосоване до того, щоб довгий час перебувати під водою.
Ще один важливий аспект – це дихання. Якщо русалці потрібно буде випливти на поверхню, щоб зробити вдих, їм знадобляться інші органи дихання, а не рот і ніс. Наприклад, у крокодила ніздрі розташовані вище, ніж у людини, завдяки чому йому легше дихати, перебуваючи на поверхні води.
Якби русалки вели тільки водне життя, їм потрібні були зябра або ж у них розвинувся в процесі еволюції якийсь інший спосіб постачання організму киснем.
При зануренні людини-дайвера у воду його легені зменшуються вдвічі кожні 10 метрів від тиску. А кашалоти мають особливу грудну клітину, яка захищає від цього. Крім того, в їх крові та м’язах набагато більше міоглобіну. У русалок точно було б щось схоже.
Швидше за все, у процесі еволюції руки русалок із людських перетворилися б на ласти. Якщо, звичайно, не було б еволюційної причини, через яку їм потрібні були б саме руки: наприклад, для швидкого збирання їжі.
Загалом від людини та морських істот русалкам могло б дістатись найгірше. Тому вони могли б мати людські ноги і голову риби. І навіть у цьому випадку їм довелося б мати багато жиру, щоб узимку перебувати в океані.
