Сучасна Сахара – це сувора, пустельна місцевість, але археологічні знахідки свідчать про те, що колись вона була вкрита водоймами та пишними саванами. У скельних укриттях цього регіону виявлені сліди існування стародавніх скотарів та їхньої худоби, пише T4.
Нове генетичне дослідження, проведене командою науковців, під керівництвом Нади Салем з Інституту еволюційної антропології Макса Планка, розкрило цікаві подробиці про людей, які населяли цю 7000-річну Зелену Сахару. Аналіз ДНК двох жінок, похованих у скельному притулку Такакорі, що на території сучасної південно-західної Лівії, показав їхню тісну генетичну спорідненість з 15000-річними мисливцями-збирачами з Марокко. Це свідчить про існування давньої та стабільної популяції людей у Північній Африці протягом періоду вологої Сахари.
“Докази стародавніх озерних відкладень, зразків пилку та археологічних артефактів підтверджують присутність людини, полювання, скотарство та збирання ресурсів у нині посушливому пустельному регіоні”, – пояснюють Салем та її колеги у своїй статті в журналі Nature.
Цей унікальний людський родовід Сахари відрізняється від тих, що проживали в Африці на південь від Сахари, приблизно в той самий час, коли сучасні люди вперше мігрували з континенту понад 50 000 років тому. Примітно, що цей родовід залишався відносно ізольованим протягом багатьох тисяч років, з лише незначними впливами генів з регіону Леванту на північному сході, включаючи обмежену кількість ДНК неандертальців.
“Наші висновки свідчать про те, що, незважаючи на те, що ранні північноафриканські популяції були в основному ізольованими, вони отримали сліди ДНК неандертальців завдяки потоку генів з-за меж Африки”, – говорить антрополог Йоганнес Краузе з Інституту Макса Планка в Німеччині.
Важливо, що особи з Такакорі мали менше неандертальської ДНК, ніж марокканські мисливці-збирачі, але значно більше, ніж люди, які жили далі на південь в Африці. Це дає змогу припустити, що генний потік з Європи не поширився за межі Сахари.
Археологічні дані свідчать про те, що плем’я Такакорі займалося скотарством, що відрізняє їх від давніших марокканських груп, які покладалися на збирання їжі. Виявлення того, що ця практика була перейнята без значного обміну генами, також є значущим.
“Це відкриття показує, як скотарство поширилося в Зеленій Сахарі, швидше за все через культурний обмін, а не через масштабну міграцію”, – пояснює Салем.
Дослідники припускають, що різноманітне поєднання екосистем, таких як водно-болотні угіддя та гори, могло створити природний бар’єр на півдні, що обмежував міграцію населення.
“Проливаючи світло на глибоке минуле Сахари, ми прагнемо розширити наші знання про людські міграції, адаптації та культурну еволюцію в цьому ключовому регіоні”, – підсумовує археолог Савіно ді Лернія з Університету Сапієнца.
Раніше ми повідомляли, що жителі Східної Азії успадкували від неандертальців унікальну генетичну “суперздатність”.
Підписуйся на наш Telegram-канал