Нове дослідження надало прямі генетичні докази, що вказують на причину руйнівної «Чуми Юстиніана», вперше описаної майже 1500 років тому. Вчені нарешті змогли ідентифікувати збудника, що стояв за однією з найсмертоносніших пандемій в історії людства, пише T4.
Повідомлення про хворобу вперше з’явилися близько 541 року нашої ери в порту Пелусій у Нижньому Єгипті, а потім поширилися торговельними шляхами по всій Візантійській імперії. Під час особливо інтенсивного спалаху в Константинополі, сучасному Стамбулі, імператор Юстиніан I, на честь якого й була названа чума, захворів, але згодом одужав. Мешканцям міста пощастило менше: за чотири місяці, ймовірно, загинули десятки тисяч людей.
Реагуючи на хворобу, Юстиніан наказав копати ями, а коли ті переповнилися, частину людей почали ховати у вежах міських стін, засипаючи негашеним вапном для прискорення розкладання. Хвороба поширилася на захід по всій Європі, спалахуючи протягом наступних кількох століть, перш ніж остаточно зникла близько 750 року. Загалом, за оцінками, вона забрала життя від 30 до 50 мільйонів людей, і деякі історики припускають, що це сприяло падінню Візантійської імперії.
Довгий час вважалося, що за спалахом стоїть бактерія Yersinia pestis — збудник чуми. Хоча її сліди знаходили в Західній Європі, досі бракувало прямих доказів із самого серця Візантійської імперії. Тепер ситуація змінилася завдяки дослідженню арени в місті Джераш (за 322 км від стародавнього Пелусія), яку в VI-VII століттях використовували як братську могилу.
За допомогою спеціальних методів аналізу стародавньої ДНК вчені успішно виділили та секвенували генетичний матеріал із восьми людських зубів. Результати були однозначними: всі жертви мали майже ідентичні штами Y. pestis. Це підтверджує присутність збудника на початкових етапах пандемії та вказує на швидкий і руйнівний характер спалаху з високим рівнем смертності. Це відкриття стало довгоочікуваним остаточним доказом, що надав перше генетичне вікно в те, як пандемія розгорталася в епіцентрі.
Окрім історичної цінності, це дослідження має значення і для сучасності. Окрема наукова робота тієї ж команди порівняла цей давній штам з іншими геномами Y. pestis, від неоліту до наших днів. Виявилося, що лінії бактерій, які спричиняли пандемії, не походили від одного предка, а виникали незалежно з різних регіональних резервуарів. Це підтверджує гіпотезу про періодичні «перескоки» збудника на людські популяції протягом тисячоліть.
Цей висновок є важливим нагадуванням: подібно до COVID-19, чума продовжує еволюціонувати, і заходи стримування, очевидно, не можуть її повністю позбутися. Загроза ніколи не зникне, що вимагає постійної пильності та готовності.
Читайте також про істоту, тіло якої вкрито найекстремальнішою бронею.
Підписуйся на наш Telegram-канал