У глибинах Західної Антарктиди, на незаселеній території Землі Мері Берд, розташований масив льоду розміром із американський штат Флорида, який гляціологи охрестили «Льодовиком Судного дня». Офіційно відомий як льодовик Туейтса, цей гігант шириною 120 кілометрів сьогодні став епіцентром кліматичної тривоги, адже його повна руйнація загрожує підняти рівень Світового океану на 65 сантиметрів. Такий сценарій означав би неминуче затоплення прибережних мегаполісів та зникнення цілих острівних держав, що робить стабілізацію цього крижаного гіганта питанням планетарної безпеки. Оскільки темпи танення з 1990-х років зросли вдвічі і наразі забезпечують 8% глобального підвищення рівня моря, вчені та інженери запропонували безпрецедентний за своєю сміливістю та масштабами геоінженерний проєкт — будівництво гігантської підводної завіси, яка має фізично ізолювати льодовик від руйнівного впливу теплих океанічних течій, пише T4.
Основною причиною стрімкої деградації льодовика Туейтса є не лише підвищення температури повітря, а й теплі глибинні води, що підмивають його основу. Цей процес відбувається на лінії заземлення, де льодовик сходить з материкової породи в океан, що призводить до витончення льоду знизу та втрати ним стабільності. Проєкт «Завіса морського дна» пропонує вирішити цю проблему шляхом встановлення на дні океану бар’єра довжиною 80 кілометрів, який підніматиметься на висоту до 150 метрів. Ця конструкція, розташована на глибині близько 650 метрів, не буде суцільною стіною, а скоріше системою гнучких екранів або фрагментованих завіс, що дозволить уникнути руйнування під дією потужних припливних сил, які могли б перетворити суцільний бар’єр на гігантський підводний вітрило.
Реалізація такого задуму вимагає колосальних фінансових вливань, які оцінюються в десятки мільярдів доларів, проте прихильники ініціативи, зокрема Маріанна Хаген, співкерівниця проєкту та колишня заступниця міністра закордонних справ Норвегії, вважають ці витрати виправданими. Порівняно з трильйонними збитками, яких зазнає світова економіка внаслідок затоплення узбережжя та масової міграції населення, інвестиція в порятунок одного критичного льодовика виглядає економічно доцільною страховкою. На думку Хаген, якщо існує хоча б теоретична можливість зупинити катастрофічне підвищення рівня моря шляхом локального втручання, людство зобов’язане дослідити цей шанс, незважаючи на технічну складність виконання робіт в одному з найсуворіших середовищ на Землі.
На даному етапі проєкт перебуває у фазі активних досліджень та тестування прототипів, оскільки починати будівництво одразу в Антарктиді було б нерозумно та економічно ризиковано. Міжнародна команда науковців обрала полігоном для випробувань фіорди Арктики, зокрема Ван-Мієн-фіорд на архіпелазі Шпіцберген та узбережжя Північної Норвегії. Ці локації слугують природними лабораторіями, де дослідники, зокрема партнери з Арктичного університету Норвегії, можуть вивчати вплив штучних бар’єрів на циркуляцію води, екосистеми та стабільність льоду в контрольованих, але наближених до реальності умовах.
Окрім інженерних викликів, «ув’язнення» льодовика стикається зі значними геополітичними перешкодами, адже Антарктида не належить жодній державі і керується системою міжнародних договорів, що забороняють мілітаризацію та видобуток ресурсів. Будівництво мегаструктури в нейтральних водах може бути інтерпретоване як спроба встановити контроль над територією або прихована мілітаризація регіону, що потенційно перетворить наймирніший континент на яблуко розбрату. Існує також ризик, що подібні об’єкти можуть стати мішенями для терористичних атак або інструментом геополітичного шантажу, тому проєкт вимагатиме безпрецедентного рівня дипломатичного консенсусу та прозорості. Водночас науковці наголошують, що навіть успішна реалізація цього проєкту не скасовує необхідності скорочення викидів парникових газів, адже геоінженерія — це лише спосіб виграти час, а не панацея від глобального потепління, спричиненого людською діяльністю.
Не пропустіть: NASA знайшло інопланетне життя у 1976 році та випадково його знищило
