Сучасні астробіологічні дослідження Марса, зокрема виявлення перспективних біологічних ознак у формації Яскравий Ангел, продовжують підігрівати інтерес людства до пошуку позаземного життя, проте існує обґрунтована гіпотеза, що перший контакт із марсіанськими організмами відбувся ще півстоліття тому і завершився трагічно для досліджуваних зразків. Група вчених, серед яких професор Дірк Шульце-Макух з Берлінського технічного університету, висунула теорію, згідно з якою посадкові модулі місії NASA «Вікінг» у 1976 році дійсно виявили ознаки життя на Червоній планеті, але через неправильну інтерпретацію даних та специфіку проведення експериментів людство не лише не розпізнало це відкриття, а й випадково знищило знайдені мікроорганізми. Ця ретроспективна переоцінка базується на детальному аналізі результатів біологічних тестів, проведених у липні та вересні 1976 року, які на той час здалися науковій спільноті надто суперечливими та заплутаними для однозначних висновків, пише T4.
Експериментальна програма «Вікінга» включала додавання води з поживними речовинами та радіоактивним вуглецем до зразків марсіанського ґрунту з метою виявлення метаболічної активності: передбачалося, що мікроорганізми споживатимуть нутрієнти та вивільнятимуть радіоактивний газ, який зафіксують датчики. Первинні результати були приголомшливими, адже тест на місці посадки «Вікінг-1» показав позитивну реакцію на органічний синтез із 99,7-відсотковою впевненістю порівняно з контрольним зразком, а експеримент із газообміном зафіксував виділення значної кількості кисню та радіоактивно міченого вуглекислого газу. Така реакція ґрунтувалася на припущенні, що активні мікроби, незалежно від їхньої стратегії виживання, будуть обмінюватися газами з атмосферою, і за принципом переваги доказів ці дані свідчили про наявність мікробного життя.
Проте подальша доля цього відкриття була вирішена через відсутність підтвердження наявності органічних сполук іншими інструментами та суперечливі результати повторних ін’єкцій поживних сумішей. Оскільки наступні введення реагентів не призвели до утворення газу, а детектори начебто не знайшли органіки, керівник біологічної програми Джеральд Соффен сформулював вердикт про відсутність життя, пояснивши первинну активність хімічними реакціями з перхлоратами — сполуками, що використовуються у ракетному паливі. Парадокс ситуації, як зазначають автори нового дослідження, полягає в тому, що перхлорати дійсно були знайдені на Марсі пізніше посадковим модулем «Фенікс», але їхня наявність тепер розглядається не як спростування, а як доказ існування органіки. Експерименти 2010 року показали, що при нагріванні зразків, яке проводив «Вікінг», перхлорати руйнують органічні матеріали, утворюючи хлорметан та інші хлоровані органічні речовини, які й були зафіксовані у 1976 році, але помилково прийняті за земне забруднення.
Критичним моментом, який, ймовірно, призвів до знищення знайденого життя, стала сама методологія додавання води до зразків ґрунту. Шульце-Макух проводить аналогію з мікробами пустелі Атакама на Землі, які існують у надзвичайно сухих умовах і для яких раптовий надлишок води є фатальним. Якщо марсіанські мікроорганізми адаптовані до гіпераридного середовища, то “полив” поживним розчином міг викликати у них осмотичний шок і смерть, що пояснює, чому перший тест дав бурхливу реакцію (сплеск активності перед загибеллю або хімічна реакція), а повторні спроби не виявили жодних ознак метаболізму — досліджувана культура була вже мертвою.
Для пояснення отриманих півстоліття тому даних науковці запропонували модель гіпотетичного марсіанського організму, який отримав назву “Бактеріальний автотроф, що дихає накопиченим киснем на Марсі” або скорочено BARSOOM, що є відсилкою до фантастики Едгара Райса Берроуза. Згідно з цією концепцією, такі організми могли б виживати у напівсплячому стані поблизу поверхні, накопичуючи кисень для нічного метаболізму та абсорбуючи вуглекислий газ, щоб миттєво розпочати синтез органіки за наявності навіть незначної кількості водяної пари. Така стратегія дозволила б їм фіксувати вуглець навіть у суворих умовах холодних марсіанських ночей і пояснює зафіксований «Вікінгом» інтенсивний обмін CO2 та виділення O2 без необхідності постійного доступу до рідкої води. Автори дослідження наголошують, що хоча ця теорія не є остаточним доказом, вона вимагає негайного відновлення наукової дискусії щодо результатів 1976 року, особливо в контексті планування майбутніх пілотованих місій, які несуть ризик біологічного забруднення або неконтрольованого контакту з потенційно існуючою біосферою Марса.
Не пропустіть: Колонізація Марса змінить людей на істот, кардинально відмінних від землян
