Питання, чи є у морських зірок голова і яку частину їхнього тіла можна нею назвати, займав любителів природи та професійних учених не одне століття. Тепер на нього з’явилася відповідь завдяки новому дослідженню американських і британських біологів.
Морські зірки відносяться до голкошкірого типу безхребетних тварин, до якого ще належать морські їжаки, голотурії (морські огірки) та морські лілії. Відмінна риса перших – зіркоподібна будова з кінцівками-променями. Найчастіше їх п’ять, але зустрічаються екземпляри з меншою чи більшою кількістю променів (три, чотири, шість і більше).
Якщо при погляді на хробака або рибу відразу відомо, де у них голова і хвіст, то у випадку з морською зіркою, у якої кожна з рук-променів може бути ведучою при переміщенні по морському дну, залишається тільки гадати, яка частина тіла – передня, а яка задня. Дехто навіть вважав, що ці тварини зовсім не мають голови як такої. Однак дослідження, опубліковане в журналі Nature, показало, що насправді все швидше навпаки.
Розкрити давній секрет голкошкірих вдалося команді вчених зі Стенфорда, Каліфорнійського університету в Берклі (США), Саутгемптонського університету (Великобританія) та ще кількох дослідницьких організацій.
За допомогою високотехнологічних молекулярних та геномних методів, таких як мікротомографія та цитологічна гібридизація, вчені детально проаналізували структуру морських зірок Patiria miniata.
В результаті вони виявили генні сигнатури, пов’язані з розвитком клітин голови у інших тварин, практично по всьому тілу молодих морських зірок, з локалізацією в центрі та посередині кожної з кінцівок-променів. У цьому гени, управляючі зростанням хвостової області, виявили по периметру.
Ще дивніше те, що в тканинах не було генних структур, пов’язаних з розвитком «тулуба». Тобто виходить, що в результаті еволюції морські зірки перетворилися на «головоподібних» істот.
«Схоже, у морської зірки повністю відсутній тулуб, і найпридатніший опис для цієї тварини — голова, що повзає по морському дну», — пояснив провідний автор дослідження Лоран Формері (Laurent Formery).
“Втім, у деяких химерних предків морських зірок, які збереглися до наших днів у вигляді викопних останків, тулуб, мабуть, все ж таки був”, – додав Формері. Це ставить перед вченими безліч нових питань, на які планується відповісти в наступних роботах.
Зокрема фахівці хочуть з’ясувати, чи простежується генетична структура, виявлена у морських зірок, в інших голкошкірих — морських їжаків і морських огірків. Також команда сподівається, що дослідження морських зірок зможуть пролити світло на еволюцію нервової системи тварин, надихнути на інновації в медицині та розширити підходи до боротьби з людськими хворобами.
Раніше ми писали, що в Китаї виявили двох велетенських міног юрського періоду.
