Питання про те, яка порода собак є найщасливішою, століттями вирішувалося власниками на основі суб’єктивних відчуттів та емоційної прив’язаності, проте сучасна наука нарешті надала об’єктивну відповідь, яка може здивувати багатьох любителів тварин. Нове дослідження, проведене командою етологів з Пізанського університету під керівництвом доктора Вероніки Мальєрі, виявило прямий кореляційний зв’язок між породою собаки та її здатністю формувати складні вирази обличчя, які люди інтерпретують як щастя. Всупереч стереотипам, що приписують наймиліші емоції декоративним песикам, пальму першості у “змаганні посмішок” здобули породи, які часто сприймаються як грізні або службові, зокрема німецькі вівчарки та ротвейлери, пише T4.
Ключ до розуміння цього феномену лежить в еволюційній біології та анатомії мімічних м’язів, які залишилися у спадок від диких предків. Відколи люди почали процес одомашнення вовків близько 40 000 років тому, селекція призвела до появи понад 300 порід із радикально відмінними фізичними характеристиками, що неминуче вплинуло на комунікативні здібності тварин. Дослідники проаналізували відеозаписи 210 собак, що представляють 29 різних порід, фокусуючись на специфічному сигналі — розслабленому виразі обличчя з відкритим ротом, який у псових слугує універсальним запрошенням до гри та демонстрацією дружелюбності. Аналіз показав, що “вовкоподібні” собаки зберегли здатність задіювати значно більшу кількість м’язових груп для вираження емоцій, ніж їхні більш змінені селекцією родичі.
Результати дослідження демонструють вражаючу різницю в механіці собачої міміки: найвиразніші породи, до яких увійшли пуделі, бассет-хаунди, німецькі вівчарки та ротвейлери, здатні використовувати до семи різних груп м’язів для створення своєї “ігрової мордочки”. Це дозволяє їм формувати складний візуальний сигнал, який включає не лише відкриття пащі, але й підняття щік, відтягування куточків рота та утворення специфічних зморшок навколо очей. Для людського сприйняття така конфігурація є сигналом абсолютної радості, оскільки вона анатомічно нагадує механіку людського сміху, змушуючи нас підсвідомо вірити, що ці собаки “посміхаються” по-справжньому.
Цікаво знати: Ідеальний кандидат на роль домашнього улюбленця: яка тварина може витіснити котів і собак у майбутньому
На противагу цьому, породи, які зазнали значних морфологічних змін або були виведені для інших цілей, демонструють значно скромніший мімічний репертуар. Наприклад, біглі, мопси, ши-тцу та джек-рассел-тер’єри у стані грайливого збудження можуть використовувати лише дві м’язові групи: одну для опускання нижньої губи та іншу для розтягування рота. Це створює ситуацію, яку вчені порівнюють із різницею між ввічливою, ледь помітною посмішкою одними губами та широким, сяючим сміхом, що охоплює все обличчя; емоція, що лежить в основі сигналу, є ідентичною, проте інтенсивність її зовнішнього прояву кардинально різниться. Цікаво, що собаки з плоскою мордою, такі як французькі бульдоги, хоч і мають обмежену рухливість обличчя, не надто відрізняються за виразністю від інших порід зі схожим розміром черепа, що свідчить про комплексний вплив генетики на комунікацію.
Варто зазначити, що обмежена міміка не є свідченням внутрішнього нещастя тварини, а лише наслідком анатомічних особливостей, які не були пріоритетом під час селекційного відбору. Доктор Мальєрі підкреслює, що породи не відбиралися за критерієм “щасливого вигляду”, але зміни в структурі черепа побічно вплинули на виразність їхніх соціальних сигналів. Це відкриття має важливе значення не лише для взаємодії людини й собаки, але й для міжвидової комунікації загалом, адже дослідження показало, що навіть коні реагують на “ігрову посмішку” собак так само як на позитивний стимул, що підтверджує універсальність цього біологічного сигналу. Таким чином, хоча ротвейлер може виглядати більш “щасливим” завдяки своїм розвиненим м’язам, менш виразний бігль може відчувати таку ж радість, просто не маючи достатньо інструментів, щоб показати це світу з такою ж візуальною силою.
Читайте також: У Греції вперше виявили гібрид вовка та собаки
