Близько 252 мільйони років тому наша планета перетворилася на випалену пустелю, ледь не втративши все живе. Ця подія, відома як пермсько-тріасове масове вимирання або “Велике вимирання”, стала наймасштабнішою катастрофою в історії Землі. Нове дослідження нарешті проливає світло на те, чому планета залишалася у стані “теплиці” протягом мільйонів років після катаклізму, пише T4.
Ця катастрофа ознаменувала кінець палеозойської ери, знищивши до 94% морських видів та 70% родин наземних хребетних. Навіть тропічні ліси, що відігравали ключову роль у вуглецевому циклі планети, зазнали нищівного удару.
Основною причиною масового вимирання стала серія колосальних вулканічних вивержень на території сучасного Сибіру. Ця подія, відома як вилив Сибірських трапів, вивільнила в атмосферу гігантську кількість розплавленої породи та вуглекислого газу. Такий сплеск парникових газів спровокував стрімке глобальне потепління: температура на поверхні зросла на 6-10°C. Більшість живих організмів не змогли адаптуватися до таких швидких та екстремальних змін, що призвело до їх масової загибелі. Концентрація вуглекислого газу в атмосфері досягла такого рівня, що створила “суперпарниковий ефект”, утримуючи планету в розпеченому стані.
Зазвичай після великих вулканічних вивержень кліматична рівновага на планеті відновлюється протягом періоду від 100 тисяч до мільйона років. Однак після пермсько-тріасової катастрофи високі температури зберігалися близько п’яти мільйонів років. Чому цей пекельний клімат тривав так довго?
Нове дослідження вказує на вирішальну роль, яку зіграло зникнення стародавніх тропічних лісів. Ці екосистеми, багаті на торф’яні болота та густу рослинність, були природним регулятором клімату, поглинаючи величезну кількість вуглецю з атмосфери. Однак вулканічні виверження та стрімке потепління їх повністю знищили. Скам’янілості свідчать, що колись пишні тропічні та субтропічні біоми були стерті з лиця Землі. Це призвело до появи так званого “вугільного розриву” в геологічних відкладеннях — періоду, коли значне накопичення органічного вуглецю практично припинилося.
Втрата цих лісів стала критичною. Рослинність є життєво важливою для вилучення вуглекислого газу з атмосфери та його зберігання у вигляді органічної речовини. Коли ліси зникли, ефективність органічного вуглецевого циклу Землі різко впала. Планета втратила свій головний механізм охолодження, що й призвело до затяжного “парникового” періоду.
Після катастрофи Земля почала повільно одужувати, але шлях до стабільного клімату був надзвичайно довгим. Дослідження показує, що першими на випаленій землі з’явилися невеликі, низькорослі рослини, такі як лікоподи, висота яких сягала всього від 2 до 20 сантиметрів. Хоча вони змогли знову колонізувати сушу, їхня здатність поглинати вуглець була незрівнянно меншою порівняно з могутніми лісовими екосистемами минулого.
Використовуючи нову модель вуглецевого циклу під назвою SCION, вчені підтвердили, що клімат залишався замкненим у “суперпарниковому” стані через значно знижену первинну продуктивність спустошених екосистем. Лише через приблизно п’ять мільйонів років, коли більші рослини поступово повернулися і відновили свою вуглецево-поглинальну діяльність, клімат на Землі нарешті почав стабілізуватися. Ця історія слугує потужним нагадуванням про те, наскільки крихкою є рівновага нашої планети і яку вирішальну роль у її підтримці відіграють живі екосистеми.
Читайте також: Під підвалом старого будинку виявили вхід до підземного міста (ВІДЕО).
